Ті липа й груша досі мені сняться,
Зо двісті літ мали вони на двох,
Їх віти наче зашкарублі пальці,
Здавалося, їх посадив сам Бог.
Так і росли як дві сусідки - поруч,
Їх стежка до криниці розділяла,
Одна меди роям все дарувала,
А друга груші в пелени скидала.
Роки минали, підростали діти,
Відходили старі кудись до Бога,
Їхнє коріння, мов старезні ноги,
Та ще гілля всіх радувало цвітом.
Як же багато прожили на світі,
Яких пісень наслухались вони,
Скількох дітей ці пригортали віти,
Скільки невісток привели сини.
Десь там вони ще, є в моїй уяві,
Можливо й ні, лиш хата-сирота,
Несу цей спогад у душі ласкаво,
Про липу й грушу, молоді літа...
Тепер у снах вертаються до мене,
Та стежка, та криниця, віття тінь,
Я пам'ять у душі ношу натхненно,
У спогадах тих - радість, сум та біль.
Галина Грицина.
ID:
1057019
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2026 16:34:51
© дата внесення змiн: 09.02.2026 16:34:51
автор: синяк
Вкажіть причину вашої скарги
|
