Капання слізне буруль — щемом зрониться:
Туга така, що розтопить і лід.
Під скреготання іржавих воріт,
Скрипами-схлипами стрінуть віконниці.
Поговори, хатко-пустко, із нами ти:
Хто на самотність оселю прирік,
Щоб сиротою жила літній вік,
Витіюваті скришивши орнаменти?
Стіни — як руки старезні, потріскана,
Праця сільська так далася взнаки?
Як будувалась? Хто жив? Невтямки —
Поговорити про це більше ні з ким нам.
Згорбилась... Боком до саду все тулишся —
Згадуєш радість і сміх дітлахів,
Спогади гріють в години лихі,
Сріблом бурульок закрапана вулиця...
