Ті липа й груша досі мені сняться,
Зо двісті літ мали вони на двох,
Їх віти наче зашкарублі пальці,
Здавалося, їх посадив сам Бог.
Так і росли як дві сусідки - поруч,
Їх стежка до криниці розділяла,
Одна меди роям все дарувала,
А друга груші в пелени скидала.
Роки минали, підростали діти,
Відходили старі кудись до Бога,
Їхнє коріння, мов старезні ноги,
Та ще гілля всіх радувало цвітом.
Як же багато прожили на світі,
Яких пісень наслухались вони,
Скількох дітей ці пригортали віти,
Скільки невісток привели сини.
Десь там вони ще, є в моїй уяві,
Можливо й ні, лиш хата-сирота,
Несу цей спогад у душі ласкаво,
Про липу й грушу, молоді літа...
Тепер у снах вертаються до мене,
Та стежка, та криниця, віття тінь,
Я пам'ять у душі ношу натхненно,
У спогадах тих - радість, сум та біль.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2026
автор: синяк