З тобою крізь тишу, де сосни врочисті
Схилились під снігом в пухнастій імлі.
За руки тримаємось в білій завісі,
Немов поза часом, самі на землі.
Тіла наші й душі із Всесвітом в змові —
Мережить розмову сплетіння думок.
Отут, поміж сосен у казці зимовій,
Карбується вічністю кожен наш крок.
Ти кажеш: "Поглянь, нам зоря посміхнулась",
А я дивлюсь в очі, мов зорі ясні.
І наче земля під ногами хитнулась —
Твій погляд коханням розлився в мені.
До щічок твоїх доторкнуся руками —
В очах, ніжних весен зелений розмай.
Ця казка жива, вона тут, разом з нами.
В долонях тримаю свій всесвіт, свій рай.
