Чого ж ти заплакав, королю?
Немає ні замку ні війська?
Немає нічого крім болю і жалю?
І велич твою не видно навіть і зблизька....
Блукаєш ночами у темній пітьмі,
Прокручуєш помилку раз і за разом.
У божевіллі своєму шукаєш вогні.
Немає тобі чим відповісти за образи.
А, може, королю ти не шукай,
А подивись на те, що вже маєш...
Як ти в пітьму свою не пірнай,
Але стихію ти не здолаєш...
Просто візьмися і гордо пливи,
Хай вітер порве твої рани,
Зціп зуби і себе у пітьмі віднайди,
Навіть як страшно, навіть коли дуже погано.
А потім себе обійми, розбитого без армій,
Без замку без челяді, без брехунів,
Тільки ти, тільки гола страшна та чиста правда...
І передай у серце собі любов, якої ти так хотів....
Бо ти не стіни і камінь, не замки...
Ти не військо, не армії, не перемоги...
Ти сила, що прийшла зцілитися любов'ю і правдою.
І яка наділена владою не від людей, від Бога.
