|
Бажання… не торкнутися – не сила
Цих брів густих, очей, цих мужніх рук…
О, повтори ще раз, що я – красива,
На відстані, в полоні спраглих мук…
Гойдається моє хитке сумління
На ниточці, як лялька-оберіг…
Та що нам? Ми ж з одного покоління,
І там, де попіл на сивини ліг
Пульсує, бачу, непокірна жилка…
А я б до неї – ніжністю долонь…
Пробач, коханий… Я – всього лиш жінка…
Так врятувати хочу від безсонь,
Від втоми, жаху, від біди – закрити,
Цілющим поділитися теплом,
Для тебе – навіть небо прихилити,
Ввірватися нахабно, напролом,
До Мойри, що сідає долю прясти,
Молити, до безумства на краю:
«О, дай йому чарівну нитку щастя,
Якщо не стане, доточи мою!...»
Тремтить душа в очікуванні дива…
Як нитки, наші долі заплелись.
О, повтори ще раз, що я – красива!..
В палких обіймах зринемо увись.
07.12.2025
ID:
1057080
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 10.02.2026 14:08:28
© дата внесення змiн: 10.02.2026 14:08:28
автор: Ірина Лівобережна
Вкажіть причину вашої скарги
|
