Паморозь вкрила, а я — у червоному,
Дражнять коралі рокований світ,
Про сокровенне ділюся з воронами,
Вірити людям, здається, не слід.
Так хуртовинами зими намучили!
Шлях до весни не давався, петляв.
Стебла стійкими ставали й колючими,
Крицевий я зодягала футляр.
Сніг обгортав у німотному подиві:
Гарна й холодна... І мовчки іскрив.
Стигли ілюзії — вогники глодові,
В зимній душі під воронячий скрик.
