Я бачу синь навколишніх небес,
Як пролітає повз лісів лелека.
Я б мріяла про сім нових чудес,
Та я — лиш в сни закохана смерека.
Моя печаль і внутрішні світи,
Заховані під грубою корою.
Але коли сюди приходиш ти,
Я потайки милуюся тобою.
Я чую все і відчуваю теж —
Моя душа тобі не таємниця.
Моє коріння розляглось без меж,
Але вони ж і є моя темниця.
Як зорі розсипаються зерном,
Я думаю про тебе тут, на схилі.
Для тебе стати я могла б човном,
Щоб захистити від важкої хвилі.
Я так благала: «Любий, зупинись!»
Але йому незрозуміла мова.
Смолою сльози ріками лились —
Смерека вже порубана на дрова.
