Думка за думкою, слово за словом
Послухай мої нічні розмови
Розмови з собою на одинці
Я ці слова зоставляю в скринці
І відпущу ту скриньку в ріку весною
Тільки будь ласка побудь зі мною
Якщо моя скринька кудись прибуде
Я вважатиму це за чудо:
Мої любі вітри, я загубила весла
І яка би лиха негода вас не принесла
Вельми вдячна я вам за радість якогось руху
Хай мій човен й носило від берегів по кругу
Моїх весел нема, а якір і той не справний
Ти зі мною мій вітер, такий як і я, безрадний
І від мого човна теж зоставалось мало
Я на весла його ламала, яких не вкрало б
Глибинами моря, чи моїм лихим безсиллям
Та щораз забирала вперто їх хижа хвиля
Нехай хоч би так, я вдаю що це моя воля
Зоставатися тут, серед лютого цього моря
Я говорю до вітру, й може він трохи чує
Причаївся ось тут, в моїм човні ночує
Я не їм і не сплю, із човна я майструю весла
Так уперто і люто освоюю ці ремесла...
І здається, вже знаю більше, і знов не знаю
Мої люті вітри й море мене вітають
Ольга Мороз-Кміт, 2005
