***
А що коли спокій... і зморені спекою зорі,
Я йду у вечір'ї, під оклики власно-журби,
І слухаю співи, що б'ються за стомлені ролі
У кожній надії на спомин в моїй голові?
Що як зустріну тебе між уривками ночі
І вмить розцвіте незбагненна, жива пустота?..
Навколо - нічого, лиш думи, задиво пророчі,
І стигле мовчання, мов рання й німа чорнота.
Чи скажеш, про що ти, в очах озиміло-байдужих,
Чи зраниш глибини, аби надолужити суть?..
Правда різниться між тими, що славили стужих,..
І кожен боїться ступити, аби не заснуть...
21.06.2025
Чудовий твір 
