Брате, без тебе мій світ змалів
І душа моя плаче за тобою.
Ти прийшов тихо до моїх снів
В пізню осінь,не ранньою весною.
Ти жив, як умів... любив усіх...
Був наче ясне сонечко край неба.
Ти вмів розтопити в душі сніг...
Зігрівав мене словом у потребі.
Плаче небо проливним дощем
Холодно...і друга осінь без тебе.
А на душі смуток, біль і щем...
Пташкою я рвуся до зір до тебе.
Бачу твої очі ,як небо...
В сіянні сонця світанок у вікні.
Злетів білим голубом в небо
Рвуть вітри із коріння душу мені.
Я не чула твій голос давно
І не бачила очей твоїх неба.
Скільки пережить мені дано?...
Ти знаєш , як важко жити без тебе.
Брате , сумую за тобою...
Ти - був опора на березі життя.
Ти стояв горою за мною...
Захищав від гріз, як ридала душа.
Брате, ти був надійне плече
Стрічав з доріг наче мама і тато.
І від втрати,біль вогнем пече...
Без тебе ,як сирота стоїть хата.
