Що ти знайшла у старій маячні?
Вона вже своє прожила.
І що, як вериги занадто зручні?
Попереду степ, ковила
І мокре каміння нічної ріки
Де коні пустують авжеж.
Я знаю, покірність для нас не з руки
Ми завжди не бачили меж.
Зірки мерехтять наче сотні багать,
Висвітлюють стежку комусь.
Як спогади знову в душі гуркотять.
Не плач, адже я повернусь.
І хай не складається слово з крижин,
Хай доля буває глуха.
Я також як ти колись долі служив
І йшов від гріха до гріха.
Кохати собі довго забороняв
І світло не бачив в імлі.
Півцарства тепер я віддам за коня,
Що нас понесе від землі.
Не бійся минулого, скоро мине.
Тим більше - тобі до снаги.
Якщо ти і досі шукаєш мене
Я всюди, я скрізь, навкруги.
Коли після гаміру та метушні
Наступить ізнов тишина
Ми врешті зійдемось зі світом в ціні,
Яку і заплатим сповна.
