Пристосовуюсь там, де не кожен би зміг,
не питаю людей, хто що бачив і чув,
розчаровуючи в нетиповості всіх,
ніби гриб, що не виріс опісля дощу.
Ніби гриб, що чекає, хтось буде іще,
бо він звикнув з'являтися у множині,
і народжуватись не лише із дощем,
подолавши складні лабіринти земні.
Бо він знає, що всіх не можливо знайти
в переплутаних сітках підземних судин.
Знає, страх найлютіший - це страх самоти,
відчуття, коли в натовпі зовсім один.
Знаю це відчуття, маю страх висоти,
тож люблю все земне, де не впасти ніяк,
пристосовуюсь там, де я можу рости,
набуваю нових невластивих ознак.
