Там, за полем, річка, як небеса.
Ноги мокнуть, вранці лежить роса,
Очі мружаться, сонце тече в гаях,
Запасайтесь зброєю, куйте шлях...
Коли з хмар на голови впаде смерть,
Коли дні сплетуться у круговерть
Зла, страждань, коли звиє гром...
Ми сидіти будемо за столом
З усіма, хто втратив опору тіл,
Хто до цілі рушив, та не злетів,
Не пройшов голгоф, не доніс хрестів,
Хто не вірив, став, хто не захотів
До кінця, до краю, до шпилів, в рай...
Небо, падай! Смерте, напитись дай
Тої крові, що перегріла світ,
Що тече із самих густих боліт
До полів, просторих. Де дикий край
Лиш кістки й сліди постарілих зграй...
Там, за полем, річка, як небеса,
Плине час: то засуха, то гроза,
То війна, то жнив перегрітий плин...
Плаче небо, плаче земля калин...
ID:
1049627
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.10.2025 17:39:08
© дата внесення змiн: 16.10.2025 17:39:08
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|
