Кукувала зозуленька,
кукувала
жити хлопцеві сто років,
та на долю
війна впала,
вбила хлопця
за п’ять кроків
до святої перемоги
у війні із ворогами…
Молодим він був годами,
з краю, де круті пoроги
підкорив стрімкий широкий
пан Дніпро наш синьоокий…
Стежка стелиться ярами
до солдата домовини,
де лежать сини Вкраїни
вбитих в битві з ворогами.
Полягло багато хлопців
у селі – у ріднім домі,
де герой на кожнім кроці
є солдатом невідомим…
Ту московію віками
України син завзято
чи живим, чи мертвим в камені
невідомим б’є солдатом.
І тепер, непереможний
з побратимами в окопі,
він живий і знову зможе
повернуть Вкраїні спокій.
І не буде московітів –
недолюдів і дурнів трохи,
«а буде син і … мати»*
в світі,
де до Бога всі дороги.
Червень 2025
* І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Тарас Шевченко, «І Архімед, і Галілей»
