Дерева, немов зачаровані нині,
У тиші зимовій дрімають собі
І зрідка лишень якась гілочка скрипне
Та вітру, що грає на срібній трубі
У такт вона вторить і музика лине
Чудова-чудова, лиш слухати вмій,
Кружляють у "білому" вальсі сніжинки
І хочеться в танець пуститись й собі.
Прошу тебе, друже, хоч ти й поспішаєш,
На хвилечку-другу отут зупиись,
Як хороше стежкою тихо пройтись,
Втішатись красою цього диво-раю.
