Я ВІДЧУВАЮ КОЛІР ВАШИХ СЛІВ — ВОНИ ЯСНІЮТЬ, ЯК НЕБЕСНІ ЗОРІ.
ІЗ НИМИ ЖИВ Я, ІЗ НИМИ СЕРЦЕМ МЛІВ, У НИХ ТОНУВ Я, ЯК В БЕЗДОННІМ МОРІ.
Я ПАМ’ЯТАЮ ЦІ СЛОВА БАГРЯНІ, ЯКИМИ ВИ ПРОЩАЛИСЯ В ТОЙ ДЕНЬ.
Я ЇХ ЗІБРАВ, Я ЇХ ВІДТІНКИ ПРЯНІ ВПИСАВ У РИМИ ВСІХ СВОЇХ ПІСЕНЬ.
КОЛИ ВИ ЛЮБИТЕ, ЯКЩО ВИ І ЛЮБИЛИ — Я ВАШЕ СЛОВО СИНЄ І М’ЯКЕ ВДИХАВ, ЯК ТІ, ЩО ЗЕМЛЮ ЗАГУБИЛИ, ВДИХАВ, ЯК ТІ, ХТО ПАДАЄ В ПІКЕ.
БУВАЛИ ДНІ, КОЛИ ВИ УТОМИЛИСЬ — ТОДІ ВИ ЛИЛИ В РАНІШНІЙ ІМЛІ
ЗЕЛЕНЕ СЛОВО. І МЕНІ ВИ СНИЛИСЬ ТУМАННИМ ЛІСОМ У ГІРСЬКІЙ ДАЛІ.
Я ВТРАТИВ ПАМ’ЯТЬ І ЗАБУВ ВАШ ГОЛОС, Я КОЛІР СЛОВА ВАШОГО ЗАБУВ. Я КЛИЧУ ВАС, КРИЧУ У ВАШИЙ КОСМОС — Я ВАС ДАВНО НЕ БАЧИВ І НЕ ЧУВ.
