- Тримайте злодюгу ! Ось у мене вкрав дві в'язки бананів !
- Та хто ж його дожене. Він побіг як прудконогий заєць по лісі.
- Викликайте поліцію негайно !
- Поки копи приїдуть, той бігун буде за пару миль від ринку у якомусь підвалі обідати... Йому б на Олімпіаду в Барселону якось попасти. Точно би медаль звідти привіз замість банальних бананів з такими спринтерськими здібностями. Ви хоч запам'ятали його лице ?
- Якийсь темношкірий емігрант... На мавпу подібний. Недарма скільки фруктів взяв. Приїхало тут їх повно. Робити не хочуть, а їсти - подавай...
- Не нервуйте через кілька бананів. Може, ви порятували чиєсь життя від голодної смерті...
- Де ти був, Роб ?
- Де - де, харч дістав... Ось тримай банан...
- Танцював на вулиці ?
- Майже...
- Знову на ринку поцупив ? Дивись, бо тебе скоро увесь Мюнхен буде шукати...
- Хай шукають. Переїду в інше місто...
- Або до місць з гратами...
- Плюй, Фаб ! Краще б сам з'їв їду й нічого тобі не казав...
- Та зрозумій, неборак, у нас є справа усього життя - танці, музика, спів. Ми ж дует й мусимо наполегливо працювати, шукаючи паралельно щасливий випадок...
- За ті наші акробатичні трюки не прожити. У клубі мала зарплатня. Треба щось інше шукати.
- Мистецтво - сила. Не сходити з дороги, на яку стали. А, танцюючи по ній привабливо, пробиватися в люди. І без криміналу...Зрозумів, мій чорний брат ?
- Зрозумів, брат.
- Френк, я знайшла той екзотичний фрукт, який ти розшукував... Точніше, їх двоє. Мулати чи метиси, щось типу того.
- У тебе нюх детектива, Міллі. Завжди дивувався твоїй інтуїції, кохана. І де ти їх викопала ?
- В нічному клубі. Вони божевільно танцюють...
- В нічному клюбі, кажеш. Гаразд, приведи їх до мене...
- Гутен таг ! Я - Фаб.
-: А я - Роб.
- Гутен морген. А я - Френк. Чули колись гурт "Boney M" ?
- "Ma Baker", Daddy Cool" ?
- І не тільки. Я їхній продюсер. Ви мені подобаєтеся. Маю на увазі зовнішній вигляд. Не в сенсі особистому. Якраз таких потребую для нового музичного проекту.
- І що ми повинні виконувати ?
- Запальними танцями розігрівати публіку. І синхронно відкривати роти під фонограму.
- Співати будуть інші ?
- Так.
- І все ?
- Давати інтерв'ю журналістам. Хоча з цим певно будуть проблеми. У вас жахливий акцент.
- Що ми отримаємо ?
- Кожен отримає по 4000 доларів підйомних і далі підуть підйомні з ваших майбутніх виступів... Контракт теж підпишемо незабаром. Тільки є умова : нікому не розказувати про фонограму. Співаки - ви. От і ведіть себе відповідним чином.
- А піпл повірить ?
- Піпл навіть дякую скаже і буде платити шалені гроші, аби попасти на ваш концерт.
- Чому у вас грає в студії класична музика ? Ви ж займаєтеся сучасними ритмами.
- Вона заспокоює мою нервову систему.
- А теперішні ритми ?
- Все більше починають лоскотати. Ви погоджуєтеся ?
- Ущипніть нас ! Чорт забирай, невже це сниться? Ви ще питаєте таке. Погоджуємося на всі 200 відсотків. Куплю нарешті ананас !
- Та хоч вагон !
- І авокадо - два вагона !
- І все таки у вас жахлива вимова...
- Нічого не вдієш. Діти вулиці, які пройшли сувору школу виживання. Без міцних слів не обійтися.
- Значить обмежимо доступ репортерів до вас, бо вони можуть дізнатися про наші фокуси.
- Міллі, вони й справді екзотичні і танцюють відповідно. Треба їх якось назвати солодко, щоб молодь смакувала товар.
- Типу морозива ?
- Морозива... Якого ?
- З ваніллю, наприклад...Це моє улюблене, я вчора його якраз ласувала...
- "Міллі Ваніллі" ! Як тобі ?
- Смакує, коханий.
- Щоб я без тебе робив? Навіть не уявляю.
-:Цінуй те що маєш і цілуй-цілуй до безтями...
- Уже цілую...
-:Глянь, яка екзотика... Хто це такі ? Які пластичні рухи у цих танцюристів...
- "Міллі Ваніллі". Вони ще й співають...
- І як вони встигають суміщати оце все ? Якийсь гіпноз, їй-богу... Може і вініл у них є ?
- Є. Називається "Все або нічого"...
- Звісно, "все" ! Вони талановиті і, гадаю, прославляться на цілий світ. Ці музичні номери тепер дуже модні...
- Невже ?..
- Скажіть, будь - ласка, чи буде ваш тур в США ?
- Вже готуємося до нього. Приходьте поки що на наше європейське турне.
- Чому у вас такий суттєвий французький акцент в усній мові, тоді як у ваших піснях звучить чиста англійська мова ?
- Вам почулося. Тут дуже шумно. Іншим разом більше скажемо. Бай - бай...
- Премію "Греммі" за 1989 рік у жанрі "популярна музика" отримує шалений німецький дует "Міллі Ваніллі" ! Продюсер - могутній Френк Фаріан ! Вітайте лавреатів
бурхливими оплесками !
- Цікаво, вони заспівають наживо хоч тут ?
- Для них зробили виключення. Перший раз в історії конкурсу будуть співати під заготовлений фон.
- Це якесь суцільне божевілля. Усі аплодують, не знаючи навіть достеменно кому...
- Одержуйте задоволення. Не відволікайтеся на дрібниці...
"Girl You Know its... its... its... its...its...
- Що трапилося. ?
- Хіба не бачиш ? "Фанера" гальмує...
- Хай наживо співають !
- Глянь, Роб утік зі сцени ! Отакої ! В за ним Фаб. Куди хлопці ?! . Назад давай ! Ми гроші заплатили ! Тримайте їх ! Не пускайте !!!
- Дороге товариство. Я - Френк Фаріан - продуцент гурту "Міллі Ваніллі". Хочу повідомити на цій прес - конференції про важливу деталь, яка хвилює фанатів й представників мас-медіа.
Голоси, які є у всіх піснях цього музичного дуету, належать іншим виконавцям. Роб Пілатус і Фаб Морван, котрих ви усі дуже добре знаєте з обгорток платівок і не тільки, є всього - навсього штучним продуктом. Вони хотіли донести мої ідеї у яскравій мішурі. Адже поп - музика це ж суцільне шоу. Вони танцювали, слухачі - задоволені, теж ногами відбиваючи такт. Усе спрацювало.
- А не легше було б, аби виступали справжні автори треків на сцені ? Чому вони залишилися в студії ? Чому не стали публічними ?
- У одного з них є астма, інший набрав ваги, що навіть важко помістити в екран. Зрештою, вони старші по віку і мають сім'ї, звикли до звичного способу життя. Тому такі склалися обставини.
- Вам не соромно дурити людей, гер Франк ?
- Я нікого не обманюю. Люди одержали відповідний позитив і купу спонтанних емоцій. Який це обман ?
Колись мій батько працював на взуттєвій фабриці, виправляючи шкіру. У 1941 році, коли я народився, його гітлерівці забрали на Східний фронт і він загинув під Смоленськом. Ми з мамою і двома моїми братами ледве виживали. Дуже важко було. Краще вам цього не знати, через що ми пройшли. І я собі дав клятву. Якщо виросту, стану тим, хто буде відволікати суспільство від агресії, від войовничих дій, аби не дай Боже, не повторилися знову жахіття Другої світової війни. Згодом зрозумів, що, власне, пісня і є тим самим інструментом, яка відволікає людей від насилля будь - якої форми. Ось тоді і вирішив створити супер проект "Boney M". Ви всі його чули. Скільки люду танцювало під його мелодії і продовжує танцювати-співати, викидаючи увесь негатив із себе. І ось тепер "Міллі Ваніллі" ... Схожа ситуація.
- Чим схожа ?
- Тому, що там теж була підміна голосу. Чоловічий вокал належав мені, а на сцені лиш відкривав рота темношкірий артист. Але мистецтво виграло від цього. Люди теж виграли, програли агресія та ненависть. Зрозумійте нарешті, флюїди пісенних акордів мають неймовірну енергію. Ними можна лікувати пацієнтів з різними хворобами. На всіх музика діє однозначно позитивно. Просто знайдіть свій жанр...
- Вибачте... Мабуть, ви маєте рацію...
- І не саму рацію. Є плани ще зробити щось путнє у музичній індустрії. "Міллі Ваніллі" уже стали липкою історією. Її ще довго будуть переповідати. Отака моя правда. Дякую усім присутнім за увагу. Girl You Know it's True ! ooh, ooh, ooh, I Love You !
ID:
1043912
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.07.2025 01:01:35
© дата внесення змiн: 18.07.2025 07:56:47
автор: Мандрівник
Вкажіть причину вашої скарги
|
