* Стогне мій схід"
Вітер завив вовком -
Чує біду мабуть.
Ранку важкі кроки
З кабами в ритм стануть.
Запах твого поту
Дизель їдкий криє.
Виють вітри сходу,
Наші серця виють.
Десь може є тиша,
Сон і в дива віра.
Нерви - мої вірші.
Піксель - твоя шкіра.
Де нам знайти Бога?
Що ми йому винні?
Стогне мій схід, стогне...
Люди людей тіні...
Яна Сілецька-Васильєва,
Липень, 2025 р.
