Українська земля загартована болем,
Голод на спинах за незгодним чолом,
Непокірні і вільні кружляють над полем,
Наші пращури з вітром читають псалом.
Десь Шевченко на кручі з сичами чатує,
Леся з мавками ворога в ліс заведе,
А Франко, наче беркут, чужинця шматує,
Котляревський у бій Енеїду веде,
А бабуся у хаті пряде і пряде,
Дід у піч дровеняки кладе і кладе,
А малі козаки на вухах і «Дай! Дай!»
Дід бурчить і бурчить, а бабуся й нехай.
То нехай же хати, як лелеки, стоять,
Непохитно дітей і старих боронять,
Козаки, побратими, Сірки ж ви мої,
Не пустіть на поріг й однієї змії!
Та коли ж врешті-решт Московія збагне,
Що наш ген український вовік не мине.
В нас і очі — вулкани і сльози то лава,
Україна навіки! Героям же слава!
Олександр Кармишев
17.03.2022
