Отак, уже стонадцять тисяч літ,
Коли почав Купало славить люд,
Ростила я вогненний диво-цвіт,
А з ним і власну ненависть і лють.
Неначе тінь блукала у лісах,
Отак, уже стонадцять тисяч літ,
Манила вдалеч, наганяла страх,
І плутала стежок знайомих слід.
Волосся - хмелем, мов колючий дріт,
Тягло усіх в полон гущавини,
Отак уже стонадцять тисяч літ…
Але нема моєї в тім вини.
…Бо цвіт шукала біля ручая,
Не втрималась за лист зелених віт,
У вир упала … і блукаю я
Отак, уже стонадцять тисяч літ.
23.06.2025
