Я іду тропою,
А вгорі висить
Небо наді мною.
В нім пташня летить,
Сонечко сіяє
І пливуть хмарки.
Все навкруг буяє.
Я ж, мов малюки,
У душі радію.
Серденько співа.
Я, мов молодію,
Хоч вже і не два
І не десять маю
Років, далебі.
Я немов тримаю
Всесвіт у собі.
Він в очах блискоче
І в душі моїй.
Він неначе хоче
Сподобáтись їй,
Наче юнакові
Дівчина-весна,
Мовби козакові
Юнка чарівна.
Так, він до вподоби
Їй украй, найбільш.
Світ, немов оздоби,
Одяга ще більш
Пишні трави, квіти
Гарні й запашні,
Що лише радіти
Хочеться мені.
Й радості немає
Вже ніяких меж.
Радість обіймає
Серце, душу теж.
Євген Ковальчук, 21. 07. 2021
