Залишила місто я, поспішила в літо,
там поспіла вишенька сонцем обігріта.
Від світанків росяних промениться світ,
і пташині щебети шлють палкий привіт.
Обіймаю поглядом дороге привілля,
прохолода лащиться, ніби моря хвиля.
Неповторно лагідна вранішня пора,
від слідів стежиночка серед пишних трав.
В лозняку густющому озерце́ іскриться.
Красота небачена й це мені не сниться.
Сюркотання коників й голосистих жаб,
і дзижчання в’їдливе комарів-нахаб.
Аромат хмільний пливе, за медком охота,
з квіточки на квіточку – є у бджіл робота.
Пишноти блаженної кожну мить ловлю.
Літо в фарбах ніжності, як же я люблю!
09.06.2012
Чудовий вірш! 
