Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Ще й не нажив збережень, авуарів,
а сніговій у вічі вже мете…
А в шибу мокро барабанить осінь,
зриває з липи одинокий лист…
Та серце жалісно благає, просить:
хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно під Спасом:
буяла пристрасть і бевзіла млость -
котилось колесо рожевим часом,
де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й "запої" -
від хмелю щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
без хворості, нестатків і страждань...
Дісталося усе ж й такого квіту –
не без журби,
сльози,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
міцного миру – зовні і в собі…
Пора робити це... Почну із себе,
заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий!
Йому ж я шлю од щирости любов,
В згасанні дня поставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
03.06.2016
нескінченна робота автора. і справи рук його, і серця, і совісти. і так від початків - до миті сповіді для того, хто по життю людиною ходить, хто честь має і любов"ю святить дні свої.
добре сказав, красиво, як заповіт лишаєш.
але ж - рано! ще роботи - на сто років!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно! Але чому тільки 100? Мені особисто зузулька накувала 120! Живімо, Касьяне! І... кохаймо!