Ігноруй
мою впертість і звички.
Не торкайся вустами печалі.
Не змальовуй байдужість обличчя –
це серпанок,
омана вуалі.
Уникай полохливих маневрів:
Руки в крейді – ховаюся в коло.
Ти ж, напевне.
Ні! Точно,
угледів –
не зійшлися кінці.
Випадково?
Ігноруй
надзвичайну звичайність.
Із мовчання не зчитуй образи –
поза межами, знаю, безкрайність,
та безмежно караюсь щоразу,
коли ніжність послаблює норов
доторканням шовкових мелодій,
коли серце із розумом хором
віддаються чуттів насолоді.
Не питай
про причини й причетність.
Не шукай –
на дні озера ключик.
Самотужки повинна віднести
я на плаху отруйну колючість.
Випадково забувши забути
про усі невіднайдені весни –
я позбудусь своєї цикути,
неба синню легкою воскресну.
Розіллюся у тиші звучанням,
постираю незамкнені межі.
Легкокрило здіймає кохання
На найвищі у всесвіті вежі.
