Дві жінки як дві незакінчені долі
Два серця.Вони як ті пташки
Одна так втомила.Він прагне до волі
А інша утілилась в образ ромашки
Дружина одна.І від слова дружити
Він розумів - життя треба прожити
Взамін на любов і на щирість думок
Не ступить ні вліво ні вправо він крок
Й коли уночі він почує слова
Що любить вона. Той собі пригорнеться
А в серці не та.Ой не та ой не та
Не думав він навіть чим все обернеться
В той час десь в Карпатах ридала пташи́на
Слізьми омивала обличчя і фото
Сиділа сумна у кімнаті дівчи́на
І лиш говорила "ну хто ти ну хто ти"
Він вперто мовчав.Лиш бували моменти
Коли виривав із душі сентименти
А дівчина слухала.Й потім злякалась
Вона закохалась.Вона закохалась
І щось неземне в її серці забилось
У ній розцвіло а у нім загубилось
Й тепер уночі вона слухає тишу
А він ці слова: "Я люблю й не залишу"
Історію цю написав хтось словами
Вони обійнялись.Склалися вірша́ми
І вибір за ним. З ким потрібно все ж бути
Одну вже не любить.Іншу не може забути
Тут все очевидно.Його серце б'ється
Коли у Карпатах дівчи́на сміється
Росою вмивається й серце хвилює
У мить як дружина усе лиш руйнує
Закони прості. Тут не місце моралі
Думка оточення втратила зміст
Побачать усі хепі-енд у фіналі
Коли заспіває серенаду соліст
