А осінь – ось вона яка є!
Нависли хмари над землею.
І тихо так душа шукає
Ту зірку, що зійшла над нею.
В природі все гранично чітко.
І все іде, як має бути.
Чого ж так болісно і гірко
Дивитись на людські здобутки?
В мурашнику одна цариця
Веде мурашок за собою.
Захоче ворог поживитись
І зразу всі стають до бою.
А у людей, як в анекдоті,
Три гетьмани на двох холопів.
В болоті бабляємось досі,
В царі виводим остолопів.
Цвіт нації, розумні й сильні,
Ці гинуть у бою за волю.
А ворогам в овечій шкірі
Свою ми довіряєм долю.
Чи ми спимо, чи у гіпнозі,
Яку ж над нами силу мають?
Не до покою. Сміх крізь сльози!
Рабів до раю не пускають...
Не можна підлості забути,
Не може бути хата скраю.
Я правду хочу бачить, чути
Рабів до раю не пускають.
Там знову кулі сиплять градом.
А в лісі тиша серце крає..
Не можу я про це мовчати
Рабів до раю не пускають!
Ти знову продаєш свій голос,
-Вони ж пани, нехай гуляють!
Та грізно усміхнеться доля
Рабів до раю не пускають.
Я хочу, щоб жила країна
Велика, сильна, край до краю!
Що робиш – думай, дихай вільно –
Рабів до раю не пускають!
