Згадалося щойно про дружбу,
Мов сонячне тепле проміння,
Таку, що зігріє у смутку,
Щоб щастя твоє знов розквітло.
З роками сприймаєш свідомо,
За вчинками бачиш обличчя,
Хтось може розвіяти морок,
А хтось — у промовах іскриться.
Просіються наче крізь сито:
Комусь не по цій вже дорозі...
Залишаться поряд, на диво,
Юнацтва й дитинства знайомі.
Щоразу все більше ціную
Підтримку, тепло й розуміння,
Тож дякую долі за друзів,
Їх мало... та стільки в них світла.
є ... нікуди не ділися ...
якщо пропали, то не були друзями ... так ... попутниками ...
......
я не думаю, що коли тільки щось треба ...
коли зовсім зле, тоді кличеш ... і ... шок ... приходять!!!!
примову теж іноді треба ... краще пісню ... вона потім все життя звучить акордами
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я згодна з вами, справжні друзі залишилися...Ціную і люблю...
Друзі, ви де?
Ми друзі до тих пір, поки від нас їм чогось треба.
З часів Ющенка, звучить навіть цинічно те "любі друзі", точно як "слуги", от такі нажаль у мене асоціації з словом "друзі"
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Багато сиділо у мене за столом...та мало залишилося...