Згадалося щойно про дружбу,
Мов сонячне тепле проміння,
Таку, що зігріє у смутку,
Щоб щастя твоє знов розквітло.
З роками сприймаєш свідомо,
За вчинками бачиш обличчя,
Хтось може розвіяти морок,
А хтось — у промовах іскриться.
Просіються наче крізь сито:
Комусь не по цій вже дорозі...
Залишаться поряд, на диво,
Юнацтва й дитинства знайомі.
Щоразу все більше ціную
Підтримку, тепло й розуміння,
Тож дякую долі за друзів,
Їх мало... та стільки в них світла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2025
автор: liza Bird