Владивосток змальовує душа,
Бажає врешті там знайти спочинок.
Охтирка сліз мені не залиша —
Я випив до останніх все краплинок.
Там я знайду все те, чого не знав,
Задовольню свою логічну сутність.
Мене веде думок і долі сплав,
Що відкриває сонячну майбутність.
Я не збираюсь зраджувати, ні,
Своє єдине місце, де вродився.
Забути не посмію всі ті дні —
Не осудіть за те, що прагну тиші.
Мій вибір остаточний і твердий,
Без права на хоча б якусь провину.
Я визначаюсь, поки молодий,
І нині лиш на схід думками лину.
Владивосток... Не маю більше сил —
Маршрут уже прокладений на мапі...
Нехай мій човен буде без вітрил —
Усе одно, бо час нестримно квапить...
03.12.2008
Збірка «МЕЛАНХОЛІЯ»(69)
Твір 70