Безсонна ніч, і знову злива,
Цей монотонний стук в вікно.
Природа теж бува примхлива,
Немов зі мною заодно.
Беру я аркушик паперу
І напишу в нім кілька слів.
Та ні! Тепер вже не химеру..
Вкладу мелодію дощів.
Вона так чиста, милозвучна,
Сердешна злива почуттів.
Ні! не проста, така велична,
Вона ніжніша всяких слів.
Вона примусить серце битись,
Яке зневірилось колись.
Байдужим вже не залишитись...
Найкращі ознаки злились.
Куди ж послать? Нема адреси...
Пущу кораблик по воді.
Я вірю: будуть іще шанси:
Знайде шляхи усі твої...
--------------------------------
Візьмеш кораблик мій у руки,
Відчуєш подихи весни.
Забудеш днів своїх розпуки...
Чому ж було так? Поясни...
