Його любов була така цнотлива…
За жартами ховалися глибокі почуття.
Він доносив їх здалеку і несміливо,
Я розуміла…Та мене лякало майбуття.
Слова то сміялися, то тихесенько тремтіли,
В кумедні маски він їх вміло одягав.
Любов та, по-дитячому була встидлива,
І правду кожен раз у закутках ховав.
Наляканий у ній немов мала дитина,
І я мовчала, минуле тліло ще у серці і руках.
Боролася за волю, гадала це моя святиня,
Тримала потяг свій до нього у тяжких замках.
Боялася де подих в подих, очі в очі,
Проганяла його в снах, в уявах, на яву.
Та ніжність між нами лякала щоночі-
Давай лиш друзі - не ламаймо чистоту.
Розкриту правду затиснули у долонях,
Замкнулися у гордій тиші й ми.
І воля вже та непотрібна…Тисне в скронях,
Бо чуюся в ній одинока і чужа.