По промоклому склу малюючи,
плавно пальцями силует,
де краплини дощу, танцюючи,
розкладали в душі саундтрек.
Я оновлюю краплі поспіхом,
проникаю в рожевий схід…
І у серце твоє пострілом
забезпечу тобі конфлікт…
Ти мене зачепив шляхетно —
я прискорила погляд свій,
і на каву мене конкретно
вчора вечором ти просив.
Я чекала, малюючи очі,
бо по мокрому склу — цей дощ…
А свідомість чинила опір —
серце просто кричало: «Стоп!»
Я сиджу вже хвилин п’ятнадцять —
тільки тиша моя і дощ…
Вся в рожевому, гарна, справжня,
скільки можна цих клятих спроб…
Вся себе накрутила струмом —
просто вибух в моїх очах…
Ти приїхав, і фраза влучно:
«Переплутав кав’ярню я…»