Де ж твій розум губився красиво?
Заспівав — я сьогодні не та!…
Заспівав так підступно, сміливо,
що сьогодні відступить тоска…
І я вся розчинюся шалено,
я відчула свій стан, гостроту!
Розум стукав, свідомість конкретно
натякнула — пора коньячку!..
Я тебе спокусила бурхливо —
пропадемо удвох, давай!
Висоту наберемо ліниво
і «градус» на ранок — бувай!…
Ця весна одягнула нам крила,
рожеві — у ній пропаду…
Розум стукав, свідомість шепнула
і прискорила по коньячку!
І душа загубилася вперто,
я з тобою у ній потону…
Нас з відривом накрило щедро,
заповняючи цю самоту…