Нарешті в душі рівновага,
Любов перетнула поріг,
А поруч зозуля віщала,
Що долю я все ж переміг.
Співуче природи створіння,
Що пташка в наш дім принесла:
Життя довголітнього тління,
Чи світло майбутнього дня?
Я вірю тобі, не зозулі,
І хочу, була щоб завжди
І в радісні дні, і в похмурі
За руно ціннішою ти.
У душах росте рівновага,
Любові повага в серцях…
То ж, пташко, кукуй, як кувала,
Прикуй нездоланний мій страх.
