Ти ще живеш в мені… іще живеш…
Як музика, яка вже відлунала,
Але з-за хмар – недовідомих меж –
Бринять на струнах зіграні октави.
Я відвикаю думати, як ти,
Хоча й жартую фразами твоїми
І дуже часто привид самоти
Я кличу, мов колись тебе, на і́м'я.
Пробач, як цим тривожу вранці сон
(чи справді – знати б! – я його тривожу?)...
Я намагаюсь… все – до самих ком,
Та заглушити музики не можу…
Не замовка ця музика в мені!
Вогнем горить, палає вище неба!
Вона в душі, у серця глибині,
І не втечеш, бо як втекти... від себе! Вразив Ваш вірш, аж...отаке щось написалося...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Захопився читанням переливу слів. Вірш, наче музика - слова,як ноти - торкаються серця. Я, хоч і недолюблюю, лірику кохання, але цього разу не зміг стриматися від коментування.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00