Пиши мені, хоч рідко, без жалю,
Потрать хоч декілька хвилинок часу,
Мені здається незабаром я згорю,
Від того, що з тобою ми не разом.
Дзвони мені, хоч раз на рік,
Розказуй як минув без мене він шалено,
А я питатиму, ну як ти міг?
Із почуттів створити нам проблему?
І як ти міг поїхати туди?
І як ти міг мене не цілувати?
Як серце чуло шепіт: тільки ти!
І кожен раз хотіло повертатись!
До тих думок, що повні почуттів,
Які писали вірші на папері,
Які старанно добирали слів,
Які залишили відкриті двері.
І серце моє знало куди йде,
І розум розумів, що все вже скінчено,
Та це кохання, ну хіба воно мине?
Якщо ти досі є у моїх віршах?
Якщо ти досі є у моїх снах,
Приходиш наче давній друг у гості,
О Господи, якби ж ти знав,
Що не кохати я тебе не в змозі...
