Ти маєш бігти. Так швидко, як можеш.
Через полони і осінні грози,
Через марево снів чи реальні загрози,
Через кохання відчай та сльози.
Холодні ночі серед голого степу.
Тікаєш крізь люті морози.
Крізь сухе та червоне повітря.
Не спиняючи руху по ґрунтовій дорозі.
Зупиняєшся. Дивишся в небо.
І згадуєш всі дитячі молитви.
Згадуєш школу, маму та друзів.
Чого ж ти не згадуєш тількі мене?
Лишились позаду ці постріли в спину.
Блокпости та комендантські години.
Усі поранені та прокажені.
Лишились усі. Чекають на тебе.
