Коли збирається п’яний веселий натовп,
Розгульна і хмільна компанія,
Вони просять поета
Почитати сонети.
І він, видряпавшись на ослінчик,
Починає декламувати,
Сипле багато
Експресивних метафор, образів-символів, оксиморонів.
А натовп
Регоче, хвалить, не вдумуючись, визнає
ненадовго нового генія,
А тоді
Поет оглядається і змовкає,
Неначе присмак полину
Тепер безупину
Не дає йому спокою; він спускається
і йде присоромлено.
Геть,
Зневажений повагою хмільної компанії.
Це буде востаннє,
Коли він їм читатиме.
Віднині
Його слухачами стануть
Голі стіни, старі світлини, перші проліски, снігопад,
Тремтлива свічка, кленовий листок, бюст Наполеона,
Пустий парк, зламані окуляри, павук-хрестовик у кутку.
Йому не потрібні люди.
7.03.2012
