Ти все життя на когось чекаєш. Отак от ждеш, ждеш… Ждеш свого прекрасного і єдиного в світі принца.
Раптом, він з’являється: малий, худий, клаповухий і, навіть, не чорнявий!
Зненацька захоплює твоє серце, полонить думки, і, не спитавшись дозволу, проникає у найпотаємніші шпаринки твоєї стомленої від сліз душі…
Думаєш – не може, не має права тримати тебе в полоні власних почуттів. Хочеш позбутися того нав’язливого щастя! Але шалений біль від розлуки знову стискає груди! Нестерпна самотність огортає увесь всесвіт… І просто безмежно і до божевілля хочеться його побачити, відчути; потонути у морі цього солодкого страждання.
Тебе знову охоплює гнів через власну безпорадність і безпомічність; через те, що ти не можеш наважитися його відштовхнути; через те, що розуміючи всі хибні і жахливі наслідки, ти просто не можеш зупинитися.
Ти не хочеш зупинятися!
Без нього ти вже не хочеш ні засинати, ні прокидатися; без нього тобі надто самотньо вдень і надто холодно вночі; без нього ти почуваєшся непомітною і невагомою;без нього ти просто
Б О Ж Е В О Л І Є Ш !
Яна Самчук
2 березня 2006 року
