Волошки-очі в павутинні зморшок,
Їх не чіпає, оминає час.
Та від початку шлях безмежно довший,
Він без слідів від гніву чи образ.
Незмінна постать, сивина на скронях.
Щось мав сказати, та чомусь мовчить.
Тремтить рука, коли в своїх долонях,
Донька батьківське фото теребить.
