Якщо сніг коли-небудь
все-таки стане снігом.
Якщо слово все-таки
щось та колись промовить.
Пам'ять нарешті забуде,
що має вона пам'ятати.
...Я прийду по свій сон,
щоб сказати йому,
що пам'ять моя стала снігом,
що слово моє знову камінь,
що річка тече назад.
...І більше немає виходу.
Я скажу, що програла –
і війна знову стане війною
на ніжному полі ромашок.
Я скажу, що серце моє тепер – слово,
а, значить, воно тепер – камінь.
І, може, тепер я безсмертна,
бо мертві не можуть вмерти,
бо мертві живуть у снах,
бо мертві співать сонми –
і слово у них – наче камінь,
і погляд у них – як вода,
і руки у них – найніжніші,
як ніжне ромашкове поле.
Я прийду по свій сон
і більше його не віддам.
Я ляжу у сон, як в труну,
і довго любитиму мертвих,
бо серце моє – то є камінь,
бо пам'ять моя – то безодня,
бо руки торкнулися дна.
грудень 2021р.
