Подаруй мені себе хоч до ранку,
Потім можеш піти на світанку,
Я не знаю куди – світ за очі.
Та шукати тебе я не хочу.
Друзям – дружба, коханим – кохання,
А всім іншим, напевно, страждання.
А мені що? – цього я не знаю.
Ані дружби тобі, ні кохання.
Це так сумно, й не надто банально,
Та, напевно, це більш ніж реально.
Це не смішно, і не романтично.
А також зовсім не стилістично.
Я кохання завжди десь шукаю,
Як без нього прожити – не знаю!
Може, вчора пройшла я повз нього?
Коли йшла знов у гості до когось?
Обернулась, поглянула в вічі,
І про себе сказала я тричі:
Його очі я з тисяч впізнаю,
І тому в очах інших шукаю…
