Пухкі сніжинки, що летіли з неба,
Торкалися обличчя і лишали сльози,
Достатньо, я прошу, не треба
Давать моєму серцю наркодози
Такої сма́чної, убивчої отрути,
Воно допоки б'ється не пило,
Летіли з неба білі парашути,
Між нами знов дороги замело
Між нами знову прірва в океани,
Вони замерзли і не ходять кораблі,
А в небі не летять аероплани,
Бо ми на різних полюсах землі...
Один дзвінок, зірве із ніг кайдани
Я прилечу на літака крилі...
Точно земляк, батьки з Волині)
Нічо земляче 
