|
Жила-була собі кумася Лиска. Мабуть, в жодному лісі такої модниці й чепурухи було не знайти, хоч впевнено цього стверджувати не можу, бо точно не знаю...
От надумала собі якось Лиска, що дуже б їй личили червоні чобітки та ще й торбинка до них того ж кольору. І так їй ця думка в голову запала, що куди ходила, то тільки про те й думала.
- Ох! Яка ж би я була кралечка-красунечка, - мрійливо зітхала кумася.
Мало не щодня мріяла Лиска про тоті чобітки та торбинку.
Нарешті не втерпіла, та й подалася до бабуні Сови за порадою.
- Доброго здоров’ячка, бабунечко Совунечко. Ви тут у нашому лісі наймудріша та найшановніша птаха. Порадьте, підкажіть мені,будьте ласкаві, де би то роздобути мені червоні чобітки та торбинку. Я лисонька й так гарненька, а то була би ще краща!
Вислухала бабуня Совуня кумасині балачки та й каже:
- Діло не хитре, Лисуню, чобітки можна придбати. Та не зайве буде тобі знати, що не одяг, а розум прикрашає.
Лиска, як тільки почула, що чобітки таки можна роздобути, втратила рештки терпіння й не дуже чемно обірвала мудру птаху:
- Ой, та знаю я, знаю. Кажіть вже краще, де ті чобітки узяти?
Совуня тільки крилами махнула на той поспіх:
- Все на базарі можна купити, окрім розуму звісно…
- Ой, дякую Вам бабунечко Совунечко, за мудру пораду.
Крутнулася на місці Лиска, то тільки її й бачили.
- Охо-хо-х, - зітхнула мудра Сова. - І нащо тоті чоботи, як розуму нема?
Та Лиска вже не чула бабусиних слів, бігла чимдуж до своєї хатинки. Там у маленькій скриньці зберігала вона свої заощадження. Вхопивши швидко гроші, побігла кумася на базар. А там, стільки добра продавалося, що аж очі розбігалися…
І намисто, і стрічки, дзеркальця й капелюшки, мережені хусточки… Всього й не перелічити. Ось і омріяні чобітки та торбинка до них поряд. Лиска так і заклякла від замилування. Далі оговталася трохи та й спитала ціну.
Грошей якраз вистачало. Навіть на намисто ще залишилося. Кумася Лиска, рада радісінька зі своїх торгів, до дому подалася. Біжить задоволена, аж ніг під собою не чує. І вже так їй кортить у обнови вдягтися, що аж-аж!
Коли до рідної домівки було вже рукою подати, Лисонька раптом спинилася.
- І чого то я маю чекати? От просто зараз взуюся у чобітки, одягну намисто, візьму торбинку в лапку і поважною панею поволі піду до дому. Хай усі довкола бачать, яка я тепер гарна й поважна.
Сказано – зроблено. Взула Лиска чобітки червоні, одягла намисто, почепила торбинку і неквапливо подалася далі, озираючись довкола, - чи ж усі бачать, яка панна йде?
Та не довго Кумася Лиска красувалася.
Звідкілясь узялися мисливські собаки, зачувши запах лисиці, та кинулися її наздоганяти. Як побачила Лиска, що буде їй непереливки, почала чимдуж втікати. Та хіба в тій панській одежі далеко втечеш? Чоботи ногам бігти заважають, торбинка поміж лап теліпається, намисто по шиї боляче б’є, та за все зачіпається... Мусила кумася скидати придбане добро й рятувати свою шкуру. Ледве бідака втекла від погоні.
Собаки, не впіймавши Лиски, подерли на шмаття загублені чобітки й торбинку, а намисто десь у траві розгубилося…
Кумася Лиска, зачинившись у своїй хатинці, тільки скрушно зітхала. Та ще довго нікому на очі не показувалася зі свого сорому. Шкода їй було втраченого красивого краму, та себе ще більше було шкода. Добре - хоч жива лишилася. Правду бабуня Совуня казала, таки не одяг, а розум прикрашає!
З того часу наша Лиска моду зневажає, своїм розумом живе й чужий поважає.
ID:
648904
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.03.2016 15:03:17
© дата внесення змiн: 04.03.2016 15:03:17
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
В усіх казках вона хитра, а у тебе, Віталіє, вона нерозумна. 
Захотілося її трохи з іншого боку показати. 
Щиро дякую, пані Любочко.
Дякуємо за нову чудову казочку. 
Гарно
