Затишшя… впала знову в сплячку.
Вже зморщилося листя на моїх гілках.
Залишила тобі свого тепла «заначку»,
тепер спокійно житиму у своїх снах.
Ти висушив моє глибоке море
Одним ковтком, повільно і безбожно.
Тепер видніються за горизонтом гори,
А жити без води,нажаль,не можна.
Ти викурив мою тонку сигару,
А я,їдкий лиш дим тепер ковтаю.
Осліпла я… тримаю лиш примару,
І своє серце в закутки сховаю.
