У тітки моєї Марійки
(років їй вісімдесят сім)
Подвір"я, будинок у квітах...
Тут раді усім, геть усім.
На серці її нема злості
І заздрощів також нема,
А настрій у тітки хороший
Весь час, навіть там, де зима.
Вистуджує душу зітхання -
Похованих двійко діток
До школи вони не ходили,
Не вийшли у цей у садок.
Бо доля забрала малими...
Ангелики, там в небесах,
Матусю свою полишили
Ось тут, у квітучих садах,
Котрі посадила бабуся,
Рахіля, що звалась. У сад
Виходжу, щоби повернутись,
Забігти в дитинство назад.