Вітер пристрасно листя цілує,
Обіймає дерева… А ми?
На дрібниці свій вибір марнуєм –
Знов на вибори в грудні іти.
Осінь кожну хвилину дивує,
Серце мліє від тої краси.
А ми знов щось химерне будуєм –
Нам байдуже хто палить ліси.
Вже забуто про вічні слова,
Що Тарас нам писав у вигнанні!
Нам Вкраїна потрібна жива,
А вона ледве дише в благанні…
Там Європа бенкет свій справляє.
Нас не кличуть, а ми все ідем…
Нас країна кохана чекає!
А ми знову її підведем.
Тут не любить ніхто свою землю,
Ні міста, ні село, ні людей!
Одні дивляться палко на Кремль,
Інші в США відправляють дітей.
А кому ж будувати державу?!
Всі розумні давно вже втекли,
Патріоти зітхають на лавах –
І вони вже втомились тягти.
Кожен думаю тільки про себе.
Навіть осінь у дощ заховалась,
Бо нікому вона тут не треба –
Тільки я в цю красу закохалась!
Так бентежить мене шепіт листя,
Ніби я на одинці із ним.
Я з росинок барвисте намисто
Принесу за собою у дім!
І байдуже кого обираєм!
Бо весь всесвіт у наших руках.
Мене осінь вночі обіймає,
Україну я бачу у снах!
18 жовтня 2008 року
Яна Самчук
