Пошліть мене за обрій десь блукати,
Насамоті, далеко навіть там.
Пошліть і вічність й каяття шукати-
Якщо звичайно ж я набридла Вам.
Пошліть і не шкодуйте ні хвилини,
Набридла-значить непотрібна я.
І знаю, не лише така єдина,
Непотерплю цих скверностей й ниття.
Пошліть й своє відношення представте-
Я Вашу думку залюбки вшаную.
Та лиш лихе і добре Ви зіставте-
А не зіставите-все вщент зруйную!
Зруйную те, що віком вже набуте,
Взірву і те, що дороге для Вас.
Аби усю мораль мою збагнути-
Потрібен Вам ще довгий-довгий час!
Тож, посилайте, що Ви? Не цурайтесь!
Я лиш промовчу і піду кудись...
Та Ви самі собі зізнайтесь:
Де справедливість ділась? Схаменись!
Можливо я й нестерпна, розумію...
У мЕні щирість важливІше зла...
Когось спалю, когось теплом зігрію:
Для себе добра, а для Вас лиха!
Бо Ви вже втратили мою довіру:
Вона для Вас була завжди "нічим"-
Безглузді сподівання-все відірву,
І просто здамся, навіть без причин...
Боротися я вже не маю сили,
Мене знешкодили уже давно!
Мою упевненість Ви зупинили:
Не кожному триматися дано!
