Мені снився сніг,
що лягав на долоні без страху.
Він мовчав про втрати,
але знав усі імена.
Він все йшов і йшов,
засипаючи дороги,
спогади й слова,
яких ніхто не сказав.
Замітаючи вулиці і міста,
стираючи сліди поспіху,
залишаючи тільки тишу.
І здавалося, що разом із ним
зникає щось, про що боляче пам'ятати.
І було так легко від того,
ніби так і має бути.
Ніби світ нарешті втомився від шуму
і дозволив собі мовчати.
Водночас у інших країнах було літо.
Там достигали плоди,
шуміло листя на вітрі,
а тут повільно падав сніг,
і час ніби рухався інакше.
Вийшовши до тих вулиць,
я шукала будинки серед сильного морозу.
Сніг ховав обриси,
і лише поодинокі вогні
підказували дорогу.
Якось так сталося,
що наші дороги розійшлися.
Ти вирішив їхати далі,
а я залишилася
серед того пустого міста.
Щоб дослідити його вулиці,
щоб прислухатися до тиші,
щоб залишитися.
